Хуртовини

Циферблат годинника на розі

хуртовини снігом замели…

Нам з тобою, видно, по дорозі,

бо ішли й нікуди не прийшли.

Знов ті самі вулиці незрячі

і замету хвиля снігова.

Нам з тобою легко так, неначе

вітер нам підказує слова.

— Підкажи найлагідніше слово,

я його слухняно повторю.

Розгуляйся буйно і раптово,

заглуши усе, що говорю! —

Не було ні зустрічі, ні туги.

Не було пориву і жалю.

Я спокійна.

Я щаслива з другим.

Я тебе нітрохи не люблю.

А якщо заплачу і руками

я торкну ясне твоє чоло, —

нас не бачать леви біля брами:

левам очі снігом замело.

Двори стоять у хуртовині айстр

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно — відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина,—

то музика нагадує про Вас,

то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина!

Дворы стоят в пурге цветущих астр

Дворы стоят в пурге цветущих астр.
Какая розовая, синяя она!
Но почему я думаю о Вас?
Я Вас давно забыть уже должна.

Пространство с временем разъединили нас.
Забыть бы. Нет от памяти спасения -
то старый вальс напомнил мне о Вас,
то эта вдруг цветов пурга осенняя.

Всё так естественно – пурга цветов и вальс,
и память, что жива и дорога.
Дворы стоят в пурге цветущих астр.
Какая грустная, красивая пурга!

Розкажу тобі думку таємну

Розкажу тобі думку таємну,

дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши

сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –

ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.

І сьогодні, і завтра, й навік.

Родилась 19 марта 1930 года в Ржищеве/
Училась в Киевском педагогическом институте, Литературном институте имени А. М. Горького
публично отказалась от звания Героя Украины/
У світі злому і холодному...

 Стихи Лины Костенко

У світі злому і холодному, 

де щастя зіткане з прощань,

чи ми пробачим одне одному

цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?

Але за віщо, Боже мій!

За те, що серце калатати

посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?

За тихий погляд, що п'янить?

Нехай це сонечко посвітить.

 Нехай ця туга продзвенить 
+++++++++++

Напитись голосу твого

Напитись голосу твого,

Того закоханого струму,

Тієї радості і суму,

Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,

Зненацька думку перервать.

Тієї паузи у безвихідь

Веселим жартом ратувать.

Слова натягувать як луки,

Щоб вчасно збити на льоту

Нерозшифрованої муки

Невідворотню німоту.

Триматись вільно й незалежно,

Перемовчати: хто кого.

І так беззахисно й безмежно

Чекати голосу твого.

Напитись голосу твого.