11 апреля 2014 в Святогорской сельской библиотеке для старшеклассников прошел поэтическая час,

посвященный жизни и творчеству донецкого поэта и прозаика Е.Летюка,  который в своих произведениях

воспевал шахтерский край, твердый и мужественный характер наших земляков.

Євген Миколайович Летюк народився в 1929 році в хліборобській сім'ї в селі Романівка, що на мальовничій і

співучій Полтавщині. В його житті були і селянський труд, і геологорозвідувальна - після навчання у

Київському гірному технікумі - працював геологом на шахтах Донбасу, і знов навчання — на цей раз на

філологічному факультеті Київського університету ім. Т. Шевченка і його закінчення у 1954 році.

Перша збірка поезій вийшла у 1957 році під назвою "Завжди сімнадцять!" і була прихильно зустрінута читачами та критикою. Сплинуло відтоді багато років, але назва збірки стала поетичним кредо Є. Летюка на все його життя. А далі були книги: "Хто там зорі ворушить?" (1960); "Чолом собі, світе" (1962); "Я розплів твої коси" (1965); "Третє весло" (1966); "Дівич - зілля" (1969); "Рівнодення" (1970); "З повними відрами" (1978, книга вийшла вже після смерті автора). На столі письменника залишилилась незакінчена повість "Незаміжній секретар", яку він продовжував писати уже в лікарні.

Похований на Мушкетівському кладовищі.На його могилі пам'ятник- розгорнута книга, що символізує життєвий шлях людини, яка тут спочиває:ішов до людей усе життя із розгорнутою книгою своєї душі. подробнее

После рассказов библиотекаря юноши и девушки читали стихи из поэтического сборника

Е.Летюка «Я расплел твои косы».

Як я скучив за вами, коси...

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Це ж від полюса і до полюса

Вас в піснях прославляли віками

Русі коси до самого пояса,

Коси, викладені вінками.

Це ж і досі народ мій носить

Спогад лоскітний і щемливий,

Як дівча заплітало коси,

Як їх милий розплів щасливий.

Коси, коси, дівочі коси..

Чом вас зараз ніхто не носить?

Чи в дівчат немає часу,

А чи вже заплітатись ліньки?

Ви ж одвіку були окрасою

Гордочолої українки.

Шанували вас чорними й сивими,

Розпинали вас на охресті,

Недарма ж ви були символом

І незайманості, і честі.

Що б там з косами не робили,

Але давнє луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Утинали безжально коси.

Я не знаю: а може й правильні

Наші моди, що звичай стерли,

Та якби підвелися прадіди,

То від сорому б знов померли.

Мероприятие закончилось просмотром календарной выставки с книгами автора и о нем