11 апреля 2014 в Святогорской сельской библиотеке для старшеклассников прошел поэтическая час,
посвященный жизни и творчеству донецкого поэта и прозаика Е.Летюка, который в своих произведениях
воспевал шахтерский край, твердый и мужественный характер наших земляков.
Євген Миколайович Летюк народився в 1929 році в хліборобській сім'ї в селі Романівка, що на мальовничій і
співучій Полтавщині. В його житті були і селянський труд, і геологорозвідувальна - після навчання у
Київському гірному технікумі - працював геологом на шахтах Донбасу, і знов навчання — на цей раз на
філологічному факультеті Київського університету ім. Т. Шевченка і його закінчення у 1954 році.
Перша збірка поезій вийшла у 1957 році під назвою "Завжди сімнадцять!" і була прихильно зустрінута читачами та критикою. Сплинуло відтоді багато років, але назва збірки стала поетичним кредо Є. Летюка на все його життя. А далі були книги: "Хто там зорі ворушить?" (1960); "Чолом собі, світе" (1962); "Я розплів твої коси" (1965); "Третє весло" (1966); "Дівич - зілля" (1969); "Рівнодення" (1970); "З повними відрами" (1978, книга вийшла вже після смерті автора). На столі письменника залишилилась незакінчена повість "Незаміжній секретар", яку він продовжував писати уже в лікарні.
Похований на Мушкетівському кладовищі.На його могилі пам'ятник- розгорнута книга, що символізує життєвий шлях людини, яка тут спочиває:ішов до людей усе життя із розгорнутою книгою своєї душі. подробнее
После рассказов библиотекаря юноши и девушки читали стихи из поэтического сборника
Е.Летюка «Я расплел твои косы».
Як я скучив за вами, коси...
Чом вас, коси, ніхто не носить?
Це ж від полюса і до полюса
Вас в піснях прославляли віками
Русі коси до самого пояса,
Коси, викладені вінками.
Це ж і досі народ мій носить
Спогад лоскітний і щемливий,
Як дівча заплітало коси,
Як їх милий розплів щасливий.
Коси, коси, дівочі коси..
Чом вас зараз ніхто не носить?
Чи в дівчат немає часу,
А чи вже заплітатись ліньки?
Ви ж одвіку були окрасою
Гордочолої українки.
Шанували вас чорними й сивими,
Розпинали вас на охресті,
Недарма ж ви були символом
І незайманості, і честі.
Що б там з косами не робили,
Але давнє луна доносить:
Тільки тим, що себе ганьбили,
Утинали безжально коси.
Я не знаю: а може й правильні
Наші моди, що звичай стерли,
Та якби підвелися прадіди,
То від сорому б знов померли.
Мероприятие закончилось просмотром календарной выставки с книгами автора и о нем
|